Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
за спеціальністю 12.00.12 - філософія права. Національна юридична
академія України імені Ярослава Мудрого. — Харків, 2003. — 210 с.
Дисертацію присвячено виявленню специфіки інженерії знань у
правознавстві з точки зору логіко-методологічного аспекту шляхом
комплексного міждисциплінарного дослідження феномена правового
знання з метою можливого його використання як технологічного
ресурсу. Інженерія знань у правознавстві – особлива діяльність, де
переважають нетехнологічні моменти. Це пов’язано з цілеспрямованим
характером експертних систем, їх заглибленістю у конкретне
користувальницьке середовище. Зазначається, що проблема подання
юридичних знань у штучних інтелектуальних системах по-новому
ставить питання про специфіку правового знання, засоби і способи
адекватного комп’ютерного об’єктування, співвідношення явного й
неявного знання, особливостей взаємозв’язку його основних рівнів,
таким чином переводячи їх у площину актуальних практичних проблем.
Визначено поняття технологічного підходу до правового знання.
Проведено реконструкцію особистісного знання експерта в галузі
правознавства. Розглянуто історію розвитку інженерії знань у
правознавстві. Проаналізовано внесок практики технологічного
підходу до правового знання в освоєння знання як соціокультурного
феномена.
У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення
наукового завдання, що полягає у визначенні сутності інженерії
знань у правознавстві з точки зору логіко-методологічного підходу,
а також виявлення її специфіки у комплексному міждисциплінарному
дослідженні феномена правового знання з метою можливого його
використання як технологічного ресурсу.