Разділ з книги Спільність і своєрідність: Українська література в
контексті європейського літературного процесу. - К.: Дніпро, 1988.
- С. 156-234.
Відомості про українську літературу, які з'являлися в Західній
Європі першої половини XIX ст., мали епізодичний і фрагментарний
характер. В них ще не проглядає певна концепція української
літератури як самобутнього національного явища в системі
європейських літератур. В них ще неможливо навіть знайти більш-менш
усталені уявлення про її становлення і розвиток як про цілісний і
закономірний процес. Чимало авторів, які принагідно писали чи
згадували про українську літературу, вважали її «місцевим»
відгалуженням російської літератури, яке користується
«малоросійським діалектом». У той же час на Заході були також були
спроби витлумачити українську літературу як відгалуження польської,
а «українську школу» польських романтиків видати за її найви-
датніших представників Ті ж західноєвропейські автори, в яких
окреслювалася концепція українського письменства як самобутньої
національної літератури (Тальві, Боденштедт та інші), виводили її
із українського фольклору, і в ньому знаходили джерела її
самобутності. І в цьому теж була своя логіка, своя закономірність:
вони йшли від досить відомого, особливо в Німеччині, українського
фольклору до фактично ще невідомої літератури — нової української
літератури, яка в першій половині XIX ст. лише завершувала своє
становлення. А це вело й до згадуваної вже «фольклоризації» її
сприймання та інтерпретації, і це наближення її до фольклору майже
до повного ототожнення довго ще буде даватися взнаки в
західноєвропейській критиці й літературознавстві.