Мудрак Олеся. Оголена самотність

Вірші. Лірика (Іл. А. Чебикіна) — К.: Просвіта, 2006. — 96 с.
Поезія Олесі Мудрак - це міфологізований вибух екс­пресії. Це - метафоричні натяки і абсолютна щирість. Лірич­на героїня її поезій опиняється поміж полярностями ніжності і блаженства та почуттями страху, почуттями втрати навіть у моменти тілесних і духовних Нірван. Її са­мота - невідворотний фатум, інколи - як випробування, а найчастіше - це єдине ціле. Оголеності лезо.
Медові плечі прилипають до піску.
Не кидай!
Райдуга-губи.
Ніби уперше.
Осінь лягає голою на тіло твоє.
Ніч затулившись рукою неспокою.
Сонце — на друзки.
Ти летиш-ш-ш. Ти летиш-ш-ш Пегас-с-се.
Пропечена вте-чами.
Повінь.
Втрата.
Всепрощення.
Знівечив!
Перев’язаний розум-сваволя.
Дзвін скла.
Якщо любиш, то познімай.
По-тря-сі-ння.
Кров із лютневих зір.
Фонендоскопом дощу прослуховуєш.
Заглитнуся мовчанням.
Віч-на-віч з пеклом.
Нашорошила ліс.
Тебе вижену із себе усього.
Логос зрілого неба.
Підповз туман.
Століття мед.
Із уст чоловічих.
Мій любий хлопчику.
Ніч у автобусі.
Гарячий сніг пашить в лавині ночі.
Мені не хочеться мене.
Сніг до обличчя ніжиться.
Літо кровить.
Сонцепромінь-язичник.
Дощу сплелися ноги.
Гойдається берег.
Триптих.
Ти кинула виклик.
Дощ в екстазі бавиться краплями.
Цей дощ по краплі викрапає небо.
Метелики снігу— на стерні дощу — вирієм.
Я є. Живу.
Весну снігом долі просмолено.
Змарнованість зусиль.
Заси-наю-у.
Скидають одяг-молодість в траву.
Свободи час.
Оленятком із бору.
Незріла епоха.
Хвиля зайшла у ніч.
Архітектура життя.
Мисливцем на трави.
СМС-освідчення.