Гайдамаччина. Історична монографія Д. Л. Мордовцева —
Дніпропетровськ: Січ, 2003. — 359 с. Перекладено за виданням:
Гайдамаччина. Д. Мордовцев. Историческая монография.
Санкт-Петербург, 1870 г.
Переклад з російської Т. О. Абрамової.
Випущено на замовлення Державного комітету телебачення і радіомовлення України за програмою випуску суспільно значущих видань. ISBN 966-511-385-2 В 1870 р. письменник створює капітальну монографію «Гайдамаччина», що була тоді останнім словом історичної науки. Ця робота і зараз не втратила свого наукового та пізнавального значення. Автор наполегливо проводив думку про обумовленість «народной смуты» конкретними умовами соціального, економічного, національного та релігійного гніту. Саме ці фактори визвали до життя Пугачівщину та Коліївщину: «Движение народа в Поволжье и в Приднепровье вьізывались одними и теми же. условиями жизни». «И там и здесь народ, поставленньїй в тяжкие условия зависимости, заявил о своих страданиях кровавым протестом против тех, от кого он зависел и кого счи- тал виновником своих страданий». Історик стверджував, що народні повстання були закономірною відповіддю на закабалення та зростання кріпосного гніту, коли «самое свободное государство почти незаметно преобразовалось в крепостническое», коли народ відчував подвійний гніт, коли «не все давил лях, но и свой собственньїй брат, возвысившийся и разжившийся на счет другого, меньшего брата».
Монографія дає детальний опис подій гайдамацького руху із самого зародження до самого апогею — Коліївщини. Звертаємо увагу читачів і на ряд критичних зауважень. На зміст роботи негативно позначилась певна обмеженість доступних і наявних тоді джерел та некритичне використання ряду із них, які говорили про нібито «більшу гуманність» польських поміщиків порівняно із єдиновірними українськими «панами-братами» та ряд інших, які допитливий читач знайде на сторінках «Гайдамаччини».
Переклад з російської Т. О. Абрамової.
Випущено на замовлення Державного комітету телебачення і радіомовлення України за програмою випуску суспільно значущих видань. ISBN 966-511-385-2 В 1870 р. письменник створює капітальну монографію «Гайдамаччина», що була тоді останнім словом історичної науки. Ця робота і зараз не втратила свого наукового та пізнавального значення. Автор наполегливо проводив думку про обумовленість «народной смуты» конкретними умовами соціального, економічного, національного та релігійного гніту. Саме ці фактори визвали до життя Пугачівщину та Коліївщину: «Движение народа в Поволжье и в Приднепровье вьізывались одними и теми же. условиями жизни». «И там и здесь народ, поставленньїй в тяжкие условия зависимости, заявил о своих страданиях кровавым протестом против тех, от кого он зависел и кого счи- тал виновником своих страданий». Історик стверджував, що народні повстання були закономірною відповіддю на закабалення та зростання кріпосного гніту, коли «самое свободное государство почти незаметно преобразовалось в крепостническое», коли народ відчував подвійний гніт, коли «не все давил лях, но и свой собственньїй брат, возвысившийся и разжившийся на счет другого, меньшего брата».
Монографія дає детальний опис подій гайдамацького руху із самого зародження до самого апогею — Коліївщини. Звертаємо увагу читачів і на ряд критичних зауважень. На зміст роботи негативно позначилась певна обмеженість доступних і наявних тоді джерел та некритичне використання ряду із них, які говорили про нібито «більшу гуманність» польських поміщиків порівняно із єдиновірними українськими «панами-братами» та ряд інших, які допитливий читач знайде на сторінках «Гайдамаччини».