Михайлюк Б. Бунт Бандери

На чужині, 1950. - 104 c. Минає час, один за одним сходять у могилу свідки тих подій і забирають тайну з собою. Забуваються речі істотні й правдиві, на їхнє місце приковують увагу речі нові, пекуча дійсність, і ми схильні давати оцінку подіям і їхнім наслідкам не по тому значенні, що було в них у періоді ставання, а по тому, як воно вплітається в політичну аргументацію відповідно до потреб сьогоднішнього моменту. Перегортаємо пожовклі листки полемічної і пропагандивної літератури з-перед десяти літ. Як дивно читати те, що так хвилювало нас колись, а про що сьогодні мало хто знає. Чи має поняття перший-ліпший з краю бандерівський чи угаверівський активіст, який шлях пройшла його організація і яким пер-вородним гріхом вона обтяжена? Чи може він здати собі справу з того, що хто раз станув на похилу площу — ніщо не спинить закономірности фізики і він мусить іти по тому шляху до кінця, хіба, що зійде з похилої площі ? Може озветься в ньому голос сумління — він шукатиме його заглушення в гаморі партійної агітації, в плюгавленні противника. Може захитатися в ньому віра в силу моральних основ свого діяння — він буде глядіти її скріплення в атаках на свого брата, бо під ким розкрилася моральна безодня, той спасає себе в очорненні другого, у вічній метушні, спрямованій на самоутвердження себе у вірі, на прогнання марева власної моральної меншевартости. Як інакше пояснити цей несамовитий репет у наглому звороті до "демократії", (ішло про назву тільки), після 1945 року, цю скажену, просто патольогічну заїліеть, з якою в тім же часі в очах усіх аліянтських поліцій і дефенсив представляли "коляборантами" і "німецькими наймитами" всіх українців, хто не задеклярував себе активно по їхньому боці, або не скорився до скромної ролі партійного поплентача? Свідомість власного гріха пробивається наверх, її приглушують фанатичним вереском про підлість інших, щоб вибілити себе самого у власних очах, дати заспокоєння сумлінню. У цьому рухові для руху, у втечі перед спочинком, щоб не приніс він перед очі тіней помордованих братів, губиться можливість відрізнити причини від наслідків, На дні душі ворушиться сумнів, чи праведні були початки діла? Краще втікати від них, хай припадають попелом забуття. Але ми в ім'я правди мусимо наводити їх перед очі тим, що про них не знають, що про них не чули, щоб бачили вони корінь дерева і не заколисувалися тільки в шумі його листя.