Автореферат дисертації на здобуття наукового степеню кандидата
юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 – кримінальне право та
кримінологія; кримінально-виконавче право. – Національний
університет «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого». –
Харків, 2011.
У дисертації досліджені проблеми кримінальної відповідальності за зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини (ст. 130 КК України). З’ясовані соціально-історичні, нормативні та кримінологічні чинники встановлення та подальшого збереження кримінальної відповідальності за цей злочин; проаналізовані об’єктивні та суб’єктивні ознаки, а також обставини, що обтяжують кримінальну відповідальність.
Доведено, що чинна редакція ст. 130 КК України не в повній мірі відповідає сучасним теоретичним уявленням про правову регламентацію відповідальності за зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, та не може ефективно застосовуватись правоохоронними органами для протидії цьому явищу. Автором доповнено та уточнено як об’єктивні ознаки злочину, так і обставини, що обтяжують відповідальність.
На підставі виконаного дослідження сформульовано низку теоретичних висновків та пропозицій щодо удосконалення редакції ст. 130 КК.
У дисертації досліджені проблеми кримінальної відповідальності за зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини (ст. 130 КК України). З’ясовані соціально-історичні, нормативні та кримінологічні чинники встановлення та подальшого збереження кримінальної відповідальності за цей злочин; проаналізовані об’єктивні та суб’єктивні ознаки, а також обставини, що обтяжують кримінальну відповідальність.
Доведено, що чинна редакція ст. 130 КК України не в повній мірі відповідає сучасним теоретичним уявленням про правову регламентацію відповідальності за зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, та не може ефективно застосовуватись правоохоронними органами для протидії цьому явищу. Автором доповнено та уточнено як об’єктивні ознаки злочину, так і обставини, що обтяжують відповідальність.
На підставі виконаного дослідження сформульовано низку теоретичних висновків та пропозицій щодо удосконалення редакції ст. 130 КК.