Гнат Михайличенко – чи не найзагадковіша постать в українській
літературі. Він таємниця й "захований бог" естетичного екстремізму,
нащадок попередніх експериментаторів – "візіонерів", – дитя сецесії
і enfant terrible останньої хвилі українського символізму,
цілковитий антипод (і як місяцепоклонник, і з формального боку)
ровесника-сонцепоклонника Павла Тичини. Він – один із перших ранніх
аванґардистів і чи не перший "передсюрреаліст" в Україні. А також
політичний екстреміст, "терорист", націонал-комуніст тощо.
