Мазлах С., Шахрай В. До хвилі. Що діється на Україні і з Україною

Нью-Йорк: Пролог, 1967. — 303 с. Праця Сергія Мазлаха і Василя Шахрая «До хвилі» є досі неперевершеним по силі аргументації твором українського комунізму, що з марксо-ленінських позицій обґрунтовує українське радянське самостійництво. Вийшовши друком на початку 1919 року, ця праця стала теоретичною основою усіх течій українського комунізму — боротьбистів, укапістів, федералістів у КП(б)У; персональних виступів О. Шумського, М. Хвильового, М. Скрипника, М. Волобуева та інших. Автори книги «До хвилі» дореволюційні більшовики, які під час революції 1917 року працювали в Полтавській організації партії. Національна українська революція 1917 року своєю могутністю переконала їх, що національно-державне відродження України — непереборний факт і що без нього український народ не дістане свого повного соціяльного визволення. Перемога комунізму на Україні тільки через її цілковите усамостійнення — така девіза авторів праці «До хвилі». Книжка була написана в останніх днях 1918 — на початку 1919 року і тоді ж була надрукована в Саратові. В Україну вона могла потрапити в обмеженій кількості; та й те невелике число, мабуть, зникло вже в бурхливі роки революції, а вже остаточно було «дочищене» в наступні роки радянської влади. Після того вона не перевидавалася і сьогодні становить бібліографічну рідкість. Ця книжка — винятково цінний документ з історії української визвольної війни 1917—21 років. С. Мазлах і В. Шахрай належали до тієї групи діячів періоду революції на Україні, які щиро повірили в справедливість національної політики російських комуністів. Проте, коли вони побачили, що на ділі комуністична Росія відмовляється шанувати державну незалежність України, вони, одні з перших, не завагалися рішуче виступити проти нових поневолювачів українського народу. Як комуністи, Мазлах і Шахрай дуже критично оцінювали тодішню політику Заходу у відношенні до України. Захід, як відомо, підтримував російські білоґвардїйські кола і нахиляв уряд самостійної України підкоритися цим колам, тобто ліквідувати українську державу. Негативно ставилися автори «До хвилі» також до керівних діячів української нацгонально-демократичної революції. Біографічні відомості: Сергій Мазлах родом з Полтавщини, єврейської національности, журналіст з фаху. Під час виходу книги «До хвилі» він мав десь під сорок років. У 1920 році був заступником голови Донецького губвиконкому у Луганському і редагував губерніяльну газету «Кочегарка» російською мовою. В роки українізації був керівником ЦСУ УСРР. У роки єжовщини Мазлах був ліквідований, певне, як співавтор цієї книжки.
Василь Шахрай був більш яскравою і видатною постаттю. З фаху він був учителем повітової гімназії на Полтавщині. Знав європейські мови. У 1917 році був членом Центральної Ради від більшовиків. Членом першого більшовицького уряду України, як народний секретар військових справ. Був молодший за Мазлаха. Брав активну участь у Таганрізькій партійній нараді більшовиків України 18—20 квітня 1918 року. Ця нарада, як відомо, ухвалила постанову про створення КП(б)У і відокремлення її від РКП(б) у самостійну партію, зв'язану з РКП(б) тільки через III Інтернаціонал. Цим самим Таганрозька нарада поклала підвалини також самостійности української радянської держави. Після того, як Ленін на прохання авторів книги дати відповідь — чи може більшовик обороняти самостійність України — нічого не відповів, Шахрай порвав з більшовицькою партією. Завірюха громадянської війни загнала Шахрая на Кубань, де його в Катеринодарі денікінці розстріляли під час розправи з Кубанською Радою. Книжка була писана в несприятливих, за свідченням самих авторів, умовах: вони поспішали скоріше пустити її в світ і не мали часу належно одредаґувати. Пильно зберігаючи стиль і специфіку мови авторів, ми 1) виправили чисто друкарські помилки; 2) замінили у переважній більшості русизми українськими відповідниками,але там, де вимагала специфіка тексту, ми змушені були русизми залишати; 3) замінили авторські «новотвори» такого типу, коли автори, не знаючи відповідного українського терміну, подавали якийсь свій вираз, що часто утруднює розуміння тексту; 4) що стосується специфічної авторської лексики, то ми залишали як цілком законні в українській мові, але тепер мало вживані слова, наприклад, город в розумінні місто, сей (залість цей), так і характеристичні для побутової мови тих часів, але з погляду літературної лови чисті русизми; нарешті, 5) ми скореґували текст у відповідності до нашого правопису