У цій книжці Ви не побачите жодного гасла чи патетичного освідчення
Україні, чого можна було б необачно сподіватися з назви, не знаючи
нічого про авторку. «Роман про батьківщину» насправді якраз
антипатетичний, антигасельний. «Історії різних жінок, що живуть і
жили в різних десятиліттях минулого століття» - зазначено в
анотації. «Різні жінки» у Дзвінки Матіяш - не особистості, вони -
уособлення самої Жіночности в жінках різного віку - від малої
дівчинки, що їсть манну кашу й п'є «найслабшу каву у світі» до
літньої селянки, що в неї повне втрат життя проходить перед очима.
Батьківщина для Жіночности - не держава, не народ, не країна, не
місце. Батьківщина - це певного виду відчуття й почуття. «Роман про
батьківщину» - роман про почуття, відчуття, чуття дому.