К.: Національний педагогічний університет ім. М.П.Драгоманова,
2009. – 133 с.
Християнство досі займає провідне місце серед релігій світу, а різноманітні аспекти його віровчення, культу, функціонування є предметом розгляду дослідників. Характерним рухом християнства у XX столітті був екуменізм, який започаткував різноманітні, не лише міжконфесійні, а й міжрелігійні діалоги, зокрема з юдаїзмом та ісламом. Монографія кандидата філософських наук Олега КИСЕЛЬОВА «Феномен екуменізму в сучасному християнстві» знайомить нас з поняттям екуменізму та різноманітними аспектами його розвитку. Екуменізм цікавий, з точки зору релігієзнавства, тим, що вплинув на розвиток християнської теології, християнських інституцій, а головне – на формування якісно нового типу міжконфесійних, міжцерковних – екуменічних – відносин. Монографія присвячена розкриттю феномена християнського екуменізму. Автор проаналізував витоки і причини його виникнення, форми, конфесійні та регіональні особливості. Книжка складається з трьох розділів. Значну увагу в ній зосереджено на розгляді екуменічної ситуації в Центрально-Східній Європі і, зокрема, становленню екуменічних відносин в Україні. Перший розділ розкриває саме поняття «екуменізм», його феномен та форми вияву. Глобальне посилення «релігійного фактору» в політичному і суспільному житті та «релігійне відродження» в Україні супроводжуються приватизацією релігії, віросповідною індиферентністю людей, які все ще ідентифікують себе з християнством. Екуменізм же виступає як модернізація релігії, що пристосовується до умов сучасного суспільства. Виникнення цього руху, як загально християнської тенденції до об’єднання, як вважає автор книги, необхідно пов’язувати з об’єктивними внутрішніми і зовнішніми факторами. Екуменізм є логічним етапом розвитку християнства, який або приведе до злиття різних конфесійних напрямків християнства, що зробить цю релігію цілісною, або розвине лише елементи християнського віровчення. Формами екуменічних відносин є співпраця та екуменічний діалог, в основу якого закладена толерантність. Екуменічні відносини відбуваються не лише в релігійній, а й світській сфері. У другому розділі знайомимось з підходами різних конфесій до розуміння екуменізму, а саме: концепції Католицької, Православної та Протестантської Церков. Існує три напрямки розуміння проблеми: підґрунтям двох є протестантська еклезіологія, а ще один базується на католицько-православному вченні про Церкву. Християнська єдність можлива лише у випадку сповідання єдиного віровчення та здійснення всіх семи таїнств. Екуменізм у часовому і просторовому континуумі – третій розділ книжки, що висвітлює розвиток руху як у цілому світі, так і на регіональному рівні, зокрема, і в Україні. Екуменізм залежить від соціального, економічного і політичного середовища країни чи регіону. Самі відносини розвинені більше у протестантських країнах, а в православних – вони лише встановлюються. Зміна політичних режимів, соціально-економічної ситуації має негативний вплив на розвиток та інтенсивність екуменічного руху. Україна перебуває у стані формування екуменічних відносин, що пов’язано із стабілізацією релігійних процесів, завершенням численного зростання конфесій та розбудовою релігійної мережі, усвідомленням Церквами високого рівня секулярності українського суспільства. Серед факторів, що впливатимуть на подальший розвиток міжконфесійних відносин, є ідентичність Церков, державна політика у сфері релігії, політизація релігії та потенційне об’єднання православних Церков. Екуменізм не є ні позитивним, ані негативним явищем. Його можна розглядати в контексті позитивної інтеграції християн, вироблення толерантного ставлення, вважати панацеєю від міжконфесійних конфліктів. Багато питань залишається відкритими для подальшого вивчення та для детального аналізу, вважає автор книги «Феномен екуменізму в сучасному християнстві» Олег Кисельов.
Християнство досі займає провідне місце серед релігій світу, а різноманітні аспекти його віровчення, культу, функціонування є предметом розгляду дослідників. Характерним рухом християнства у XX столітті був екуменізм, який започаткував різноманітні, не лише міжконфесійні, а й міжрелігійні діалоги, зокрема з юдаїзмом та ісламом. Монографія кандидата філософських наук Олега КИСЕЛЬОВА «Феномен екуменізму в сучасному християнстві» знайомить нас з поняттям екуменізму та різноманітними аспектами його розвитку. Екуменізм цікавий, з точки зору релігієзнавства, тим, що вплинув на розвиток християнської теології, християнських інституцій, а головне – на формування якісно нового типу міжконфесійних, міжцерковних – екуменічних – відносин. Монографія присвячена розкриттю феномена християнського екуменізму. Автор проаналізував витоки і причини його виникнення, форми, конфесійні та регіональні особливості. Книжка складається з трьох розділів. Значну увагу в ній зосереджено на розгляді екуменічної ситуації в Центрально-Східній Європі і, зокрема, становленню екуменічних відносин в Україні. Перший розділ розкриває саме поняття «екуменізм», його феномен та форми вияву. Глобальне посилення «релігійного фактору» в політичному і суспільному житті та «релігійне відродження» в Україні супроводжуються приватизацією релігії, віросповідною індиферентністю людей, які все ще ідентифікують себе з християнством. Екуменізм же виступає як модернізація релігії, що пристосовується до умов сучасного суспільства. Виникнення цього руху, як загально християнської тенденції до об’єднання, як вважає автор книги, необхідно пов’язувати з об’єктивними внутрішніми і зовнішніми факторами. Екуменізм є логічним етапом розвитку християнства, який або приведе до злиття різних конфесійних напрямків християнства, що зробить цю релігію цілісною, або розвине лише елементи християнського віровчення. Формами екуменічних відносин є співпраця та екуменічний діалог, в основу якого закладена толерантність. Екуменічні відносини відбуваються не лише в релігійній, а й світській сфері. У другому розділі знайомимось з підходами різних конфесій до розуміння екуменізму, а саме: концепції Католицької, Православної та Протестантської Церков. Існує три напрямки розуміння проблеми: підґрунтям двох є протестантська еклезіологія, а ще один базується на католицько-православному вченні про Церкву. Християнська єдність можлива лише у випадку сповідання єдиного віровчення та здійснення всіх семи таїнств. Екуменізм у часовому і просторовому континуумі – третій розділ книжки, що висвітлює розвиток руху як у цілому світі, так і на регіональному рівні, зокрема, і в Україні. Екуменізм залежить від соціального, економічного і політичного середовища країни чи регіону. Самі відносини розвинені більше у протестантських країнах, а в православних – вони лише встановлюються. Зміна політичних режимів, соціально-економічної ситуації має негативний вплив на розвиток та інтенсивність екуменічного руху. Україна перебуває у стані формування екуменічних відносин, що пов’язано із стабілізацією релігійних процесів, завершенням численного зростання конфесій та розбудовою релігійної мережі, усвідомленням Церквами високого рівня секулярності українського суспільства. Серед факторів, що впливатимуть на подальший розвиток міжконфесійних відносин, є ідентичність Церков, державна політика у сфері релігії, політизація релігії та потенційне об’єднання православних Церков. Екуменізм не є ні позитивним, ані негативним явищем. Його можна розглядати в контексті позитивної інтеграції християн, вироблення толерантного ставлення, вважати панацеєю від міжконфесійних конфліктів. Багато питань залишається відкритими для подальшого вивчення та для детального аналізу, вважає автор книги «Феномен екуменізму в сучасному християнстві» Олег Кисельов.