Нью-Йорк: Видавництво Чарторійських, 1921. - 152 + 204 + 164 + 192
с.
Пропоновані «Замітки і матеріали до історії української революції» дають досить детальне і вичерпне уявлення про те, що ж відбувалось на Україні в часи УНР. Попри яскраву декларативну діяльність (Універсали, З'їзди з їх блискучими постановами, циркуляри тощо), як із сумом констатує сам автор (а він був активним учасником та очевидцем подій зсередини), практично не було зроблено нічого, щоб провести ті всі декларації у життя. Тим більше цікаво порівняти цю діяльність (тобто відсутність практичної діяльності) з результатами роботи Гетьманату П. Скоропадського, який за коротший строк досяг незрівнянно більших результатів.
Із «Заміток» також явно видно глобальну ідеологічну помилку УНР та соціалістів: вони класові, навіть інтернаціональні відносини ставили багато вище за національні. Наївно вважаючи, що «трудящий люд» Росії їм набагато ближчий, ніж українська «буржуазія». Тому для них логічно було разом з російськими більшовиками («трудящим людом») скидати «пана» Скоропадського, рубаючи гілку, на якій самі й сиділи. За ці ілюзії соціалісти (по-сучасному — демократи), зокрема і автор Христюк П. О., жорстоко поплатилися. Автор, як український соціал-революціонер, пішов у своїх наївних ілюзіях найдалі: він після повалення більшовиками УНР повернувся в Україну і якийсь (нетривалий) час брав участь у соціально-політичному житті країни. Після чого «класово рідний» уряд російського «трудящого люду» згноїв автора в концтаборі на Сибірській окраїні. Знову ж таки, для порівняння: «класово чужий», але український «пан і народний кровопивця» П. Скоропадський, будучи за кордоном, наполегливо допомагав, коли потрібно, і своїм політичним опонентам-українцям (його заходам завдячують звільненням з німецьких концтаборів С. Бандера, А. Мельник, Я. Стецько, А. Левицький та ін. ).
Пропоновані «Замітки і матеріали до історії української революції» дають досить детальне і вичерпне уявлення про те, що ж відбувалось на Україні в часи УНР. Попри яскраву декларативну діяльність (Універсали, З'їзди з їх блискучими постановами, циркуляри тощо), як із сумом констатує сам автор (а він був активним учасником та очевидцем подій зсередини), практично не було зроблено нічого, щоб провести ті всі декларації у життя. Тим більше цікаво порівняти цю діяльність (тобто відсутність практичної діяльності) з результатами роботи Гетьманату П. Скоропадського, який за коротший строк досяг незрівнянно більших результатів.
Із «Заміток» також явно видно глобальну ідеологічну помилку УНР та соціалістів: вони класові, навіть інтернаціональні відносини ставили багато вище за національні. Наївно вважаючи, що «трудящий люд» Росії їм набагато ближчий, ніж українська «буржуазія». Тому для них логічно було разом з російськими більшовиками («трудящим людом») скидати «пана» Скоропадського, рубаючи гілку, на якій самі й сиділи. За ці ілюзії соціалісти (по-сучасному — демократи), зокрема і автор Христюк П. О., жорстоко поплатилися. Автор, як український соціал-революціонер, пішов у своїх наївних ілюзіях найдалі: він після повалення більшовиками УНР повернувся в Україну і якийсь (нетривалий) час брав участь у соціально-політичному житті країни. Після чого «класово рідний» уряд російського «трудящого люду» згноїв автора в концтаборі на Сибірській окраїні. Знову ж таки, для порівняння: «класово чужий», але український «пан і народний кровопивця» П. Скоропадський, будучи за кордоном, наполегливо допомагав, коли потрібно, і своїм політичним опонентам-українцям (його заходам завдячують звільненням з німецьких концтаборів С. Бандера, А. Мельник, Я. Стецько, А. Левицький та ін. ).