Федака С.Д. Політична історія України-Русі доби трансформації імперії Рюриковичів (XII ст)

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук із спеціальності 07.00.01 – Історія України. — Харків: Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, 2003. — 28 с. Київська Русь доби Ярослава Мудрого була імперією. Наприкінці ХІ ст. почався її розпад. Володимир Мономах зміг загальмувати цей процес шляхом творення спільного фронту всіх земель проти половців. Відбулася часткова стабілізація і стагнація імперії. Але вже Мстислав Великий ледве стримував відцентрові сили. При Ярополку ІІ почався розпад імперії через перетворення її на федерацію земель. Федеративний характер Русі цілком визначився за Всеволода ІІ. Але і федерація не стала стабільною структурою, бо мала дуже сильні рудименти імперії. Це спричинило Велику Усобицю 1146-1154 р., в ході якої федерація зазнає краху, її частини ще більше обособлюються. За Ростислава Русь перетворюється на конфедерацію князівств. У кожному править самостійна династія. Взаємозалежність земель зійшла до мінімуму. Більш того, між ними розгорнулися війни, які не дозволяють говорити про федерацію. Конфедерація складалася з 4 комплексів земель: Україна-Русь (5 великих князівств, подроблених на менші уділи), Суздаль (до якої тяжіли Рязань і Муром), республіка св.Софії (Новгород) і Полоцько-Мінська земля. Особливе проміжне місце займала Смоленська земля, яка не відігравала самостійної ролі, а примикала до одного з комплексів. У кожному з комплексів почалася внутрішня консолідація. В Україні-Русі політичним механізмом, що забезпечив консолідацію, став дуумвірат Святослава ІІІ і Рюрика. Наприкінці їх правління Україна-Русь еволюціонувала в бік унітарної монархії, що викликало війну 1194 - 1196 р. Вона особливо ослабила Подніпров'я. Після цього на перший план виступає Волинь. Роман Волинський 1199 р. приєднує Галич, 1202 р. встановлює контроль над Києвом і Переяславом. Для створення етнотериторіальної держави в рамках українських етнічних земель лишалося ще приєднати чернігово-сіверські землі. Цьому перешкодила загибель Романа. Проте не випадковою була сама еволюція Русі від імперії через федерацію і конфедерацію до системи суверенних держав. Її причина – дальший розвиток східнослов’янських народностей, які доросли до творення власних держав, і зміни положення Русі, викликані хрестовими походами, занепадом Візантії, підйомом католицьких держав.