ТНТУ, Тернопіль, 2013, 32 с.
Кандидатський іспит з Філософії. Вступ
Любов як філософсько-етична категорія
Принцип любові до Бога у філософсько-теологічній концепції Августина Блаженного
Августинівське тлумачення земної любові людини до людини
Висновок
Використані джерела Пізнання правди і світла, яке освітлює розум, Августин передає в термінах любові: "Кому знайома істина, той знає Світло, а кому знайоме Світло, той пізнає вічність. Любов є те, що тобі відкрито".
В поглядах Августина виникла нова інтерпретація людини: її історія, як індивіда, потім як громадянина, нарешті, в калейдоскопі любові постає істинна суть людини. Людина, яка хоче пізнати свій шлях, пізнати свою суть повинна любити, повинна шукати повинна досліджувати, що варте любові, а що любові не варте.
Простежуючи інтерпретацію любові в класичній і некласичній філософській думці, не можна не відзначити її багатогранність в залежності від культурного контексту. Любов по-різному трактується не тільки залежно від вчення конкретного філософа або конкретної епохи, але й залежно від культури різних країн. Це створює додаткові труднощі оптимістичним спробам вибудувати єдину об'єктивну, внутрішньо несуперечливу і всеохоплюючу наукову концепцію любові.
Августин зробив значний вклад у світоглядну революцію, яка супроводжувала процес занепаду античного суспільства і зародження соціальних інститутів суспільства середньовічного. Сутність цієї «революції» полягала в переорієнтації античного мислення з природного «космосу» і раціонального «логосу» на надприродного Бога і ірраціональну віру. До кінця IV ст., тобто до часу остаточної перемоги християнства над язичництвом в греко-римському світі, зазначена переорієнтація в основному вже відбулася. Визначився новий універсум міркування, з новими темами і проблемами, стилем мислення, ідеями і мовою, і це був вже не античний, а середньовічний універсум - простір, у якому протягом сторіч оберталася думка середньовічної людини. Першим на Заході, хто вступив у цей універсум з повною свідомістю його історичної перспективи, хто упорядкував його на свій, латинський, манер і привів до виду, найбільш зручного для трансляції в наступні століття, був Августин.
Августин же й представив латинському світу всеосяжний світогляд, який, хоча й у редукованому вигляді, став власним світоглядом західного середньовіччя щонайменше до XIII в., тобто до моменту, коли стали з'являтися мислителі, здатні змагатися з авторитетом Августина. Його думка була тим зразком, прототипом, по якому міряли свої судження середньовічні філософи-теологи, які користувалися, свого роду іконографічним методом. Ці теологи змагалися між собою в тому, хто з них у своїх писаннях більш точно передав думку Августина, хто краще розуміє дух його творів, хто виводить з його тверджень більш відповідні цьому духу висновки. Більшість латинських християнських письменників «вважали за честь іменуватися учнями Августина і слова його йменували для себе законом».
Іншими словами, і у відношенні хронології свого життя, і у відношенні свого вчення Августин – фігура перехідна, і ця обставина має постійно враховуватися в історико-філософському дослідженні.
Августин – це першопроходець, все що побачив він і зміг осмислити ніколи не втратить своєї цінності. Його вчення не було відірване він земного буття, земних справ людини. Коли аналізуєш його праці, робиш якісь висновки, ловиш себе на тому, що важко зробити висновки, все сказано настільки влучно і точно, що залишається одне – захоплюватись глибиною істини, яку перед нами відкриває непересічна постать Августина Блаженного.
Кандидатський іспит з Філософії. Вступ
Любов як філософсько-етична категорія
Принцип любові до Бога у філософсько-теологічній концепції Августина Блаженного
Августинівське тлумачення земної любові людини до людини
Висновок
Використані джерела Пізнання правди і світла, яке освітлює розум, Августин передає в термінах любові: "Кому знайома істина, той знає Світло, а кому знайоме Світло, той пізнає вічність. Любов є те, що тобі відкрито".
В поглядах Августина виникла нова інтерпретація людини: її історія, як індивіда, потім як громадянина, нарешті, в калейдоскопі любові постає істинна суть людини. Людина, яка хоче пізнати свій шлях, пізнати свою суть повинна любити, повинна шукати повинна досліджувати, що варте любові, а що любові не варте.
Простежуючи інтерпретацію любові в класичній і некласичній філософській думці, не можна не відзначити її багатогранність в залежності від культурного контексту. Любов по-різному трактується не тільки залежно від вчення конкретного філософа або конкретної епохи, але й залежно від культури різних країн. Це створює додаткові труднощі оптимістичним спробам вибудувати єдину об'єктивну, внутрішньо несуперечливу і всеохоплюючу наукову концепцію любові.
Августин зробив значний вклад у світоглядну революцію, яка супроводжувала процес занепаду античного суспільства і зародження соціальних інститутів суспільства середньовічного. Сутність цієї «революції» полягала в переорієнтації античного мислення з природного «космосу» і раціонального «логосу» на надприродного Бога і ірраціональну віру. До кінця IV ст., тобто до часу остаточної перемоги християнства над язичництвом в греко-римському світі, зазначена переорієнтація в основному вже відбулася. Визначився новий універсум міркування, з новими темами і проблемами, стилем мислення, ідеями і мовою, і це був вже не античний, а середньовічний універсум - простір, у якому протягом сторіч оберталася думка середньовічної людини. Першим на Заході, хто вступив у цей універсум з повною свідомістю його історичної перспективи, хто упорядкував його на свій, латинський, манер і привів до виду, найбільш зручного для трансляції в наступні століття, був Августин.
Августин же й представив латинському світу всеосяжний світогляд, який, хоча й у редукованому вигляді, став власним світоглядом західного середньовіччя щонайменше до XIII в., тобто до моменту, коли стали з'являтися мислителі, здатні змагатися з авторитетом Августина. Його думка була тим зразком, прототипом, по якому міряли свої судження середньовічні філософи-теологи, які користувалися, свого роду іконографічним методом. Ці теологи змагалися між собою в тому, хто з них у своїх писаннях більш точно передав думку Августина, хто краще розуміє дух його творів, хто виводить з його тверджень більш відповідні цьому духу висновки. Більшість латинських християнських письменників «вважали за честь іменуватися учнями Августина і слова його йменували для себе законом».
Іншими словами, і у відношенні хронології свого життя, і у відношенні свого вчення Августин – фігура перехідна, і ця обставина має постійно враховуватися в історико-філософському дослідженні.
Августин – це першопроходець, все що побачив він і зміг осмислити ніколи не втратить своєї цінності. Його вчення не було відірване він земного буття, земних справ людини. Коли аналізуєш його праці, робиш якісь висновки, ловиш себе на тому, що важко зробити висновки, все сказано настільки влучно і точно, що залишається одне – захоплюватись глибиною істини, яку перед нами відкриває непересічна постать Августина Блаженного.