К.: Наукова Думка, 1987. - 609 с.
В українській літературі 17 століття було часом формування та
розквіту літературного стилю бароко. Його предтечею вважається ще
Іван Вишенський, але розквітло бароко у творчості Мелетія
Смотрицького, Кирила Транквіліона-Старовецького та з появою
київської школи. На формування українського бароко найбільше
вплинуло відновлення православної ієрархії у 1620 році, заснування
київської школи 1615 року та її реформи, проведені митрополитом
Петром (Могилою) (1644) і гетьманом Іваном Мазепою (1694). І нові
православні ієрархи, і професори Академії були головними
представниками бароко, яке іноді звуть «козацьким», що не зовсім
вірно, оскільки козаки мають до нього досить віддалене відношення,
як в літературі, так і в інших видах мистецтва. Головними митцями
були духовні особи, ченці та ієрархи. Звідси і головна відмінність
українського бароко від західноєвропейського — його переважно
духовний характер