Бех В.П. та ін. Аутопоезис соціальних систем

Монографія / за науковою ред. В. П. Беха / В.П. Бех, докт. філос. наук, проф. (розділ І, підрозділ 1.4, розділи II і III, вступне слово і висновки); Р.О. Додонов, докт. філос. наук, проф. (розділ І, підрозділ 1.1); З.Ф. Самчук, докт. філос. наук, ст. наук. спів роб. (вступне слово); О.І. Авєріна, канд. філос. наук (розділ ІV); Я.М. Курган, канд. політ. наук (розділ V); О.В. Іванілов, канд. політ. наук (розділ VІ); Л.М. Семененко, канд. філос. наук (розділ VII); Ю.В. Бех, канд. філос. наук (розділ І підрозділи 1.2–1.3, розділи VIII-IX); Мін-во освіти і науки, Нац. пед. ун-т імені М. П. Драгоманова. – К. : Вид-во НПУ імені М.П. Драгоманова, 2010. – 746 с. У монографії подано оригінальну концепцію самовідтворення соціальних систем з яких складається соціальний світ, що нині швидко еволюціонує у невідомому для нас напрямі. На основі його атрибутивних властивостей, що є породженням взаємодії особистостей між собою, обгрунтовано реновацію енергоінформаційної форми життя як невід’ємної складової Універсуму. Ноосфера розглядається як умови, а саморозгортання соціального світу за участю особистості як внутрішнє джерело самовідтворення соціальних конструкцій різного виду і типу. Доведено, що організм є об’єктивованою формою організації життєдіяльності не тільки живої, а й разумної живої речовини, тобто світової спільноти. На цій підставі перевірена можливість, коректність і необхідність використання трьох дарвінівських принципів: мінливості, спадкоємності і відбору для вивчення атрибутивних властивостей соціальних систем різних видів і рівнів буття. Механізм самовідтворення соціальних систем проаналізовано на прикладі найпростішого соціального утворення – соціального організму навчального закладу освіти. Подано також саморозгортання соціального світу саморуху Універсуму від мікрорівня до макрорівня і мегарівня у якому енергетичними джерелами є підсвідомість, свідомість і надсвідомість особистості людини. Механізм саморозгортання соціального світу подається як трьохстадійний процес у ході якого людська спільнота шляхом власної життєдіяльності упорядковує морфологічну структуру універсуму, суттєво знижує його ентропію.
Для науковців, фахівців із соціального менеджменту, політологів, соціологів, соціальних філософів, усіх тих, кого цікавить ноосоціогенез, самоорганізація і саморегуляція ноосферного життя.