Автореферат дисертації доктора історичних наук. Львів, 2008. - 28
с.
Спеціальність 07. 00. 01 – історія України.
Метою дисертаційного дослідження стало всебічне висвітлення історії становлення та розвитку владних інституцій Російської імперії на Правобережній Україні наприкінці XVIII – у першій половині XIX ст., з’ясування особливостей їх структури та формування кадрового складу, а також аналіз основних тенденцій адміністративної політики російських імператорів у цьому регіоні.
Наукова новизна дослідження та особистий вклад докторанта визначається самою постановкою теми та розробкою широкого кола проблем, які раніше спеціально не вивчалися. Пропонована робота – перший досвід цілісного та узагальненого аналізу концепції місцевого управління і її законодавчого втілення у зазначений період. Вперше в історіографії комплексно досліджені владні інститути російської системи управління місцевого рівня на Правобережжі України впродовж тривалого періоду, розкрито трансформації в судовій системі, процес впровадження поліційної системи у краї, компетенція органів дворянського самоуправління, діяльність владних інституцій з перерозподілу земельної власності та з легітимації шляхти. У дисертації вперше висвітлені питання, пов’язані з визначенням специфіки реалізації урядової адміністративної політики конкретно на Правобережжі України, суттєво скоректовано розуміння основних особливостей організації діяльності владних структур різного відомчого підпорядкування, визначені особливості їх інституційного влаштування. У дисертаційному дослідженні охарактеризовано ряд проблем концептуального характеру, пов’язаних із розкриттям сутнісних аспектів формування та функціонування російської системи управління на землях Правобережної України наприкінці XVIII – у першій половині XIX ст. Проведене дослідження дало можливість автору представити на захист низку положень, які мають елементи новизни:
1. Запровадження на правобережних землях російської системи місцевого управління фактично стало складовою частиною загального процесу реформування губернського управління, який у досліджуваному регіоні поєднався із необхідністю забезпечення стабільності при проведенні інкорпорації цих територій у склад Російської імперії. Необхідність враховувати специфіку Правобережжя України викликала появу низки особливостей у структурі адміністративних установ, їхніх повноваженнях, формуванні кадрового складу, існуванні владних інституцій, які мали специфічні завдання.
2. Російське самодержавство вважало інститут генерал-губернаторства найбільш прийнятною формою управління приєднаними територіями. Генерал-губернатори налагоджували взаємодію між різними органами влади, здійснюючи адміністративний контроль за ними, що дозволяло органічно вводити нові землі до складу Російської імперії.
3. Тривалий час на землях Правобережжя російський центральний уряд допускав правову автономію. У судовій сфері Київської, Подільської і Волинської губерній упродовж кінця XVIII – першої половини XIX ст. було характерним паралельне існування і поєднання елементів систем судочинства та судоустрою колишньої Речі Посполитої та Російської імперії. Процес формування адміністративно-поліцейських органів на землях Правобережної України відбувався одночасно зі створенням адміністративно-поліцейської системи в Російській імперії загалом.
4. Активна інтеграція правобережних територій до складу Російської імперії аж до 30-х років XIX ст. була приречена на крах через сильні позиції правобережної шляхти, яка була не лише соціальним, економічним і культурним, але й політичним станом. Досягнути лояльності з боку правобережної шляхти російський уряд прагнув, у тому числі, і за рахунок поваги до вже існуючих її станових інституцій. Діяльність дворянських (шляхетських) зібрань (сеймиків), предводителів дворянства (маршалків) у регіоні тривалий час регулювалася відповідно до узаконень Російської імперії та традицій колишньої Речі Посполитої. Служба по виборах у Київській, Волинській та Подільській губерніях мала ряд відмінностей від аналогічного інституту станового представництва центральних російських регіонів. На Правобережній Україні центральна влада вжила всіх заходів, щоб не звести до мінімуму участь виборних представників шляхетства в органах місцевого управління.
5. На Правобережжі України впродовж кінця XVIII – першої половини XIX ст. діяли спеціалізовані владні структури, які мали конкретно визначені завдання. Їх діяльність в основному була спрямована на обмеження впливу шляхти в краї і пришвидшення його інкорпорування. Варто зазначити, що аналогічні структури створювалися і на інших територіях колишньої Речі Посполитої, що увійшли до складу Російської імперії.
Практичне значення одержаних результатів визначається можливістю використання матеріалів і результатів дисертаційної роботи при проведенні подальших наукових досліджень з окреслених проблем у рамках історії України, історії держави та права, історії державного управління. Отримані результати і висновки, а також узагальнені в дисертації матеріали доповнюють і розширюють дослідження вітчизняних і зарубіжних вчених з історії органів місцевого управління загалом і регіонального адміністрування зокрема, а також з історії України кінця XVIII – першої половини XIX ст. Вони сприятимуть подальшій теоретичній розробці ряду проблем, пов’язаних із вивченням системи місцевого управління на українських землях. Результати дослідження можуть знайти широке застосування у викладацькій та науково-дослідницькій роботі, можуть бути використані для написання узагальнюючих праць з історії України, при підготовці та викладанні навчальних курсів з історії держави та права, теорії та історії державного управління, історії України, для підготовки курсів лекцій та спецкурсів, підручників, навчальних посібників, програм, у практичній викладацькій роботі. Використання матеріалів можливе при написанні наукових та науково-популярних статей для періодичної преси.
Спеціальність 07. 00. 01 – історія України.
Метою дисертаційного дослідження стало всебічне висвітлення історії становлення та розвитку владних інституцій Російської імперії на Правобережній Україні наприкінці XVIII – у першій половині XIX ст., з’ясування особливостей їх структури та формування кадрового складу, а також аналіз основних тенденцій адміністративної політики російських імператорів у цьому регіоні.
Наукова новизна дослідження та особистий вклад докторанта визначається самою постановкою теми та розробкою широкого кола проблем, які раніше спеціально не вивчалися. Пропонована робота – перший досвід цілісного та узагальненого аналізу концепції місцевого управління і її законодавчого втілення у зазначений період. Вперше в історіографії комплексно досліджені владні інститути російської системи управління місцевого рівня на Правобережжі України впродовж тривалого періоду, розкрито трансформації в судовій системі, процес впровадження поліційної системи у краї, компетенція органів дворянського самоуправління, діяльність владних інституцій з перерозподілу земельної власності та з легітимації шляхти. У дисертації вперше висвітлені питання, пов’язані з визначенням специфіки реалізації урядової адміністративної політики конкретно на Правобережжі України, суттєво скоректовано розуміння основних особливостей організації діяльності владних структур різного відомчого підпорядкування, визначені особливості їх інституційного влаштування. У дисертаційному дослідженні охарактеризовано ряд проблем концептуального характеру, пов’язаних із розкриттям сутнісних аспектів формування та функціонування російської системи управління на землях Правобережної України наприкінці XVIII – у першій половині XIX ст. Проведене дослідження дало можливість автору представити на захист низку положень, які мають елементи новизни:
1. Запровадження на правобережних землях російської системи місцевого управління фактично стало складовою частиною загального процесу реформування губернського управління, який у досліджуваному регіоні поєднався із необхідністю забезпечення стабільності при проведенні інкорпорації цих територій у склад Російської імперії. Необхідність враховувати специфіку Правобережжя України викликала появу низки особливостей у структурі адміністративних установ, їхніх повноваженнях, формуванні кадрового складу, існуванні владних інституцій, які мали специфічні завдання.
2. Російське самодержавство вважало інститут генерал-губернаторства найбільш прийнятною формою управління приєднаними територіями. Генерал-губернатори налагоджували взаємодію між різними органами влади, здійснюючи адміністративний контроль за ними, що дозволяло органічно вводити нові землі до складу Російської імперії.
3. Тривалий час на землях Правобережжя російський центральний уряд допускав правову автономію. У судовій сфері Київської, Подільської і Волинської губерній упродовж кінця XVIII – першої половини XIX ст. було характерним паралельне існування і поєднання елементів систем судочинства та судоустрою колишньої Речі Посполитої та Російської імперії. Процес формування адміністративно-поліцейських органів на землях Правобережної України відбувався одночасно зі створенням адміністративно-поліцейської системи в Російській імперії загалом.
4. Активна інтеграція правобережних територій до складу Російської імперії аж до 30-х років XIX ст. була приречена на крах через сильні позиції правобережної шляхти, яка була не лише соціальним, економічним і культурним, але й політичним станом. Досягнути лояльності з боку правобережної шляхти російський уряд прагнув, у тому числі, і за рахунок поваги до вже існуючих її станових інституцій. Діяльність дворянських (шляхетських) зібрань (сеймиків), предводителів дворянства (маршалків) у регіоні тривалий час регулювалася відповідно до узаконень Російської імперії та традицій колишньої Речі Посполитої. Служба по виборах у Київській, Волинській та Подільській губерніях мала ряд відмінностей від аналогічного інституту станового представництва центральних російських регіонів. На Правобережній Україні центральна влада вжила всіх заходів, щоб не звести до мінімуму участь виборних представників шляхетства в органах місцевого управління.
5. На Правобережжі України впродовж кінця XVIII – першої половини XIX ст. діяли спеціалізовані владні структури, які мали конкретно визначені завдання. Їх діяльність в основному була спрямована на обмеження впливу шляхти в краї і пришвидшення його інкорпорування. Варто зазначити, що аналогічні структури створювалися і на інших територіях колишньої Речі Посполитої, що увійшли до складу Російської імперії.
Практичне значення одержаних результатів визначається можливістю використання матеріалів і результатів дисертаційної роботи при проведенні подальших наукових досліджень з окреслених проблем у рамках історії України, історії держави та права, історії державного управління. Отримані результати і висновки, а також узагальнені в дисертації матеріали доповнюють і розширюють дослідження вітчизняних і зарубіжних вчених з історії органів місцевого управління загалом і регіонального адміністрування зокрема, а також з історії України кінця XVIII – першої половини XIX ст. Вони сприятимуть подальшій теоретичній розробці ряду проблем, пов’язаних із вивченням системи місцевого управління на українських землях. Результати дослідження можуть знайти широке застосування у викладацькій та науково-дослідницькій роботі, можуть бути використані для написання узагальнюючих праць з історії України, при підготовці та викладанні навчальних курсів з історії держави та права, теорії та історії державного управління, історії України, для підготовки курсів лекцій та спецкурсів, підручників, навчальних посібників, програм, у практичній викладацькій роботі. Використання матеріалів можливе при написанні наукових та науково-популярних статей для періодичної преси.