Балягузова О.Ю. Розкол в українському православ'ї у 1921-1930 рр. (на матеріалах Півдня України)

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 – Історія України. – Запорізький національний університет, Запоріжжя, 2006. Автореферат присвячено комплексному дослідженню історії та розколу українського православ’я на Півдні України у 1921-1930 рр. Визначено місце у даному процесі радянських органів влади та більшовицької партії. Виявлено, що на початку свого становлення у 1920-1921 рр. українські парафії (у майбутньому УАПЦ) мали певну популярність. Запропоновано нову тезу про те, що й у південному регіоні було досить віруючих та священнослужителів, які бажали українізувати церкву, але не відриваючи її від офіційної РПЦ, на відміну від твердження про максимальну русифікацію даного регіону, що було, начебто, основною причиною малої кількості парафій УАПЦ. На популярність та поширення парафій УАПЦ мали вплив наступні фактори: поверхова підготовленість духовенства, наявність у регіоні єпископа РПЦ, дії радянських владних структур тощо. Створено загальну картину розвитку обновленського руху в регіоні протягом 1922-1930 рр. Підтверджено тезу попередніх дослідників щодо провідної ролі у процесі розколу православної церкви органів державної влади, насамперед ВУНК-ДПУ-ОДПУ, яким рішення та плани дій диктувалися з ЦК КП(б)У.
Ключові слова: православна церква, автокефалія, обновленська церква, духовенство, ієрархія, віруючі, міжконфесійна боротьба, Південь України.