Біленко Т., Скотний В. Світоглядні парадигми в контексті романтичної культури

Романтизм у культурній ґенезі. Матеріали до міжнародної наукової конференції "Німецький романтизм і європейська культура XX століття". – Дрогобич: "Вимір", 1998. Стаття. С.16-23. Кожного разу, коли йдеться про реалії культурного процесу в конкретних часово-просторових обставинах, особливо складною є коректність визначення його компонентів. Дійсно, чи можна назвати реаліями якоїсь доби (чи часового відтинку) ті факти, явища, феномени, котрі наявні в тих обставинах, але не виражають органічної специфіки, не суть продукти саме цієї генези? Скажімо, "доба романтизму" стосується не лише мистецтва: це пора, коли на перший план виходять мистецькі різновиди осягнення духовних висот, але це відбувається не на голому місці: поруч існують філософські концепції, релігійні вірування, і все це пронизують соціальні проблеми. Чому ж це називають "добою романтизму"? Тому, що саме він мав тоді визначальний вплив на духовне життя суспільства, і всі факти об'єктивної дійсності (як і суб'єктивного життя особистості) перебували під його знаком.ґО.Ф.Лосєв слушно твердить, що на відміну від раціонально вибудованої образності класицизму в романтичному стилі чітко проступають чотири головні ідеї. Перша - це ідея цілісної особистості, яка, будучи безконечною, творить фактично та екстатично. Особистість є частиною божества, котре містить у собі всю матеріальну природу до найдрібніших її проявів. Друга риса - міф як форма матеріального здійснення особистості, адже все матеріальне і кінцеве невіддільне від духовного та нескінченного. "Все буття в цілому для романтиків не безособове, це єдина та універсальна особистість, і це слід вважати лише логічно продуманою до кінця вихідною позицією творчого персоналізму".' Третя риса - інтенсивне використання розмаїтої ірраціональної образності, сповненої яскравих барв, сліпучих і неочікуваних картин або, навпаки, невиразних, розпливчастих, туманних ескізів, натяків та символів. Ірраціональне та абсолютний розум, твердять романтики, взаємно розчиняються одне в одному, бо вони тотожні: саме тому раціональність романтизму - це безумовний і постійний символізм. Четверта риса - специфічний романтичний історизм, де не розрізняється матеріальне та ідеальне, потойбічне та посейбічне, універсальне та індивідуальне, де історичний розвиток тлумачиться як тотожність божественної плоті та божественного духу. "Саме тому історизм у романтиків постає не просто органічним, але и містеріально-органічним ".